Мій шлях у психологію

Ласкаво прошу до мого світу психології та самопізнання!

Мене звати Валентина, я сертифікований психолог, що практикує в аналітичному підході. Також у своїй практиці використовую метод БСТ (біосугестивна терапія) для корекції психосоматичних розладів. Крім того, я дитячий психолог — допомагаю з питаннями формування здорового розвитку психіки у дітей віком до 12 років.

Я саме той психолог, який увійшов у світ психології не класичним шляхом, обираючи собі професію в юності, а через пошук відповідей на низку важливих для мене запитань, що виникали впродовж усього мого свідомого життя.

Переїзд у нову країну

Коли мені було 24 роки, я переїхала зі своєю сім'єю до столиці Чехії. Рішення визрівало давно — і ось це сталося. На мою думку, цей переїзд відкривав великі можливості не лише для мене, а й для членів моєї родини. Я вважала, що моя, на той час п'ятирічна, донька заслуговує на найкраще, зокрема на максимально якісну освіту. І якщо в неї проявляться якісь здібності й таланти, тут їй буде легше їх реалізувати. Адже що може бути важливішим за щастя дитини?!

Кар'єра та установка «ти повинна»

Спочатку я будувала свою кар'єру в готельному та ресторанному бізнесі. Це було непросто, але справи йшли добре, і мені вдалося досягти значних успіхів. У цей бізнес я прийшла аж ніяк не за покликом серця: просто на початку трудової діяльності, у зовсім чужій і незнайомій для мене країні, потрібно було з чогось починати. Початком став готель у самому серці Праги, де я проявила себе як талановитий організатор, і керівництво компанії мене помітило. Згодом мені надали нову можливість реалізувати свій потенціал — уже в ролі керівниці в їхньому першому, тоді щойно відкритому ресторані. Наполегливо працюючи, я стала керівницею кількох успішних ресторанів. Життя крутилося і йшло своїм звичаєм. Мене завжди дуже підтримувала моя сім'я, та й сама я себе підбадьорювала: «Ти повинна, всім це треба».

І ось, нарешті, всі поставлені на певний період життя цілі було досягнуто. У мене добре оплачувана і стабільна робота. Усі члени моєї родини щасливі, що живуть у чудовій країні і що перед ними відкриті хороші можливості. Та лише одне мене непокоїло: я перестала відчувати душевний комфорт. Що зі мною не так?

Вигорання

Усе наче добре, але моя щоденна робота перестала приносити мені радість. Відверто кажучи, мені стало нецікаво те, чим я займалася. Щодня я приходила на своє робоче місце, до свого кабінету. У мене був прекрасний колектив і чудове керівництво, але виконувати щоденні робочі обов'язки ставало дедалі важче. Я не розуміла, що зі мною відбувається і чому установка «ти повинна» перестала діяти. Думала, що потрібно просто продовжувати працювати, не звертати уваги на своє невдоволення — і тоді все минеться само собою. Після третьої поспіль перенесеної ангіни я потрапила до лікарні. Причому мене привезла швидка допомога за екстреними показаннями після втрати свідомості на роботі. Це був справжній шок! Отямившись у комфортабельній палаті, я не одразу усвідомила, де перебуваю і що сталося.

У мене було багато часу подумати, і я почала аналізувати, як мені так довго вдавалося виконувати таку роботу. Я поставила собі запитання: «Що ж мені допомагало і наповнювало енергією?» І зрозуміла: річ у людських взаєминах. Мені подобалося працювати з людьми, зі своїми підлеглими. Мені приносило задоволення вникати в їхні робочі та життєві проблеми, разом із ними шукати виходи зі складних ситуацій. Саме аналіз причин вчинків різних людей, їхніх життєвих негараздів давав мені велике задоволення на роботі. Але з просуванням кар'єрними сходами спілкування з людьми поступово зводилося до мінімуму. Я дедалі більше часу проводила за комп'ютером в офісі — і, як я зрозуміла, саме це поступово й призвело мене до повного «вигорання».

Дар, що виявився покликанням

Надалі я аналізувала всі прожиті мною роки. Я зауважила, що мені завжди з легкістю вдавалося розуміти інших людей. Причому я вміла відчути зовсім різні особистості, різні долі. Ще коли я була чотирирічною дівчинкою, я чудово розуміла бажання та емоції своєї маленької дворічної сестрички. Батьки дуже дивувалися, як мені це вдається. А я й сама не знала — просто відчувала, і все. Уже значно пізніше я дізналася, що такий дар називається емпатією. Консультація психолога якраз і ґрунтується на цій людській здатності.

Найголовніше — що мені це дано. Можливість відчувати іншу людину, співпереживати їй і, найважливіше, ставати на її місце — в емоційному та мисленнєвому планах, звісно. Адже кожна людина, що живе на землі, має унікальний набір особистісних якостей, на які накладені віхи життєвого досвіду. І мені до снаги розібратися в цих хитросплетіннях! Саме так я прийшла до розуміння того, чому хочу присвятити все своє подальше життя. Це професійна психологія — допомога людям у розв'язанні навіть найскладніших проблем, упоратися з якими наодинці часто не до снаги.

Сенс моєї роботи сьогодні

Проаналізувавши, як розвивається і вдосконалюється психіка людини загалом і конкретної особистості зокрема, можна знайти ключик до багатьох життєвих проблем. Тому сенсом мого життя стала допомога людям у руйнуванні внутрішніх бар'єрів, які не дають спокійно жити і насолоджуватися життям. Консультація психолога в моєму виконанні — це завжди творча робота. Тепер я дуже щаслива, адже в мене є улюблена справа, про яку я потай мріяла все своє життя. Я допомагаю людям знайти себе, а натомість отримую безліч позитивних емоцій і відповіді на запитання про саму себе.